Я їду у трамваї і дивлюсь у вікно Там йдуть перехожі, та мені все одно Нас розділяє тонка лінія скла Трамвай знову рушив і їх вже нема Я бачу повсюди будинковий ліс Макдональдз, сосиска, а може і чіз Неначе мурашки снують всюди люди Їдять все навколо, і тягнуть у губи Один лиш інстинкт залишився у них Подалі, подалі від всіх земних лих Трамвай зупинився, і ось знову поїхав Когось хтось чекає, ну а він не приїхав Я їду в трамваї, вже на вулиці темно А він собі котиться тихенько, чемно Неначе свічки ліхтарі засвітились Ось люди якісь на трамвай запізнились А бігти не хочуть, будуть інший чекати На місці життя лиш не хоче стояти Воно все вирує наче в вулику бджоли І пас не дає, б’є саме свої голи У цій боротьбі лиш трамвай виграє Йому на все чхати, він знає своє Він їздить і їздить, не вперед а по колу Дітей вранці возить із дому у школу Дорослих він возить щодня на роботу Вночі у депо десь стоїть біля плоту Ось він зупинився і я вже виходжу І поглядом сонним його я проводжу Та він не помітить що мене вже немає Він двері свої ось уже зачиняє На мене хтось дивиться по ту сторону скла Я став перехожим, як усі тут і вся Володимир Приступа
|