І все замовкло враз у цілім світі
Озера висохли, здригнулася земля
Коли весна до мене промовляла:
“Пробач, але вона вже не твоя”

І місяць сумував разом зі мною
А з ним стогнали зорі від жалю
Коли учора на безлюдному пероні
Я у дорогу проводжав любов свою

А небо плакало дощами – все рясними
Туман ще звечора вже серце холодив
Й сльоза, що запеклась на чорних травах
Прошепотіла, щоб сюди я більш не приходив

Щоб не будив даремно душу
Бо те, що сталось того вже не вернуть
Й можливо лиш під білими снігами
Закохані для себе, щось та віднайдуть

Можливо віднайдуть любов й повагу
І з теплими проміннями весни
Зійдуть кохання перші квіти
А в них ми будем разом - я і ти