Ми кожен раз говоримо, що кохаємо людину, але розлучаючись з нею, забуваємо її. Звичайно, на це потрібен час, але все ж…То чи можна сказати, що це було кохання?
В нашому розумінні кохати – це відчувати до людини те, що не проходить з часом, не забувається і залишається з нами. Можу сказати, що навіть у людей, які прожили разом і 20 років інколи ці почуття розвіюються і залишаються лише обов’язки перед один одним і прив’язаність.
Не здається ж вам що кохання ми самі собі вигадуємо і закохуємося в тих, в кого самі захочемо. Може ми просто цього не помічаємо, але це так.
Чомусь завжди так буває, що ми відчуваємо симпатію до людини, яка є для нас «недосяжною».Чому…? Ніхто не може зрозуміти. Нас весь час тягне до людини далекої від нас. Чомусь ми не закохуємося в людину, яка поруч з нами, гарно до нас відноситься. А може вся справа в тому, що бути жертвою обставин набагато легше…? Ти просто кохаєш людину, з якою тобі «нічого не світить», ти страждаєш і нічого не робиш. Коли ж людина тобі близька, то ти маєш піклуватися про неї, бути чимось зобов’ язаний і таке інше .
Знаю, багато хто зі мною не згодиться, то може і вірно зробить…
Мої думки – це лише моя точка зору. Вони є, і мають право бути. Не має не правильних суджень. Кожна думка має право на існування.
Я й сама часто думала, що кохаю людину, але згодом розуміла, що це не так. Мабуть нам просто іноді треба відчувати, що ми закохані, бо це нас оживляє, наповнює чимось, хай і не надовго.
Я виразила ще одну сторону роздумів про кохання, а там кожний вирішує сам, погоджуватися зі мною чи ні…
Колись закохана